Авторы — Стелиу Ламбру, Василий Каптару.
В 1919 году, в конце Первой мировой войны, евреи Королевства Румыния получили право быть гражданами Великой Румынии.
До 1919 года румынские евреи не имели гражданских прав, потому что в статье 7 Конституции 1866 года отмечалось, что только лица христианско-православного вероисповедания могут быть гражданами Румынии. Однако многие евреи способствовали развитию румынских экономики, культуры и искусства, а многие из них воевали в румынской армии в Войне за независимость в 1877-1878 годах и в Первой мировой войне.
Но в 1919 году, в конце Первой мировой войны, евреи Старой Румынии получили право быть гражданами Великой Румынии. Международные мирные договоры заставили Румынию признать права национальных меньшинств, которые были частью нового государства, вместе с территориями, населенными в основном румынами. Румынское законодательство 1919 года должно было только утвердить международную реальность после десятилетий борьбы еврейских организаций за получение гражданских прав.
(укр.)
Через 100 років від здобуття євреями румунського громадянства історик Лія Бенджамін розповіла про отримання румунського громадянства особами, які сповідували юдаїзм. Це не тільки історія євреїв Румунії, але й Румунії загалом століття тому. «Політична історія євреїв в румунському контексті, історія боротьби за здобуття політичних прав, почалася в 1857 році, коли напередодні об’єднання 1859 року у Румунії відбулася низка політичних подій. Ініціатором цієї боротьби виступив Юлій Бараш, автор меморандуму, що в 1857 році був вручений принцу кайкаму Гіка. Він містив низку вимог щодо прав і наступний текст «ми очікуємо рівності прав, якою більшість наших соратників користуються майже по всій Європі.» Ця вимога була задоволена тільки після Першої світової війни і лише після багатьох коливань та різноманітними обмеженнями.»
Румунія до 1918 року була переважно сільським суспільством, як і більшість країн Центральної та Східної Європи, менш урбанізованою і ксенофобською. Румунський антисемітизм вписувався у загальноєвропейську картину настроїв. Незважаючи на інтенсивні кампанії з інформування громадськості та зусилля румунських політиків, правовий статус євреїв залишився незмінним до весни 1918 року, коли переможена Румунія підписала Бухарестський мирний договір. Розповідає Лія Бенджамін: «Підписання мирного договору 24 квітня 1918 року у Бухаресті є важливою віхою на довгому шляху, що врешті-решт призвів до визнання громадянських і політичних прав євреїв у Румунії. Мирний договір має, серед іншого, спеціальну статтю про надання прав нацменшинам і ще одну статтю — 28-му, яка особливо стосується євреїв, в якій йдеться про те, що розрізнення за релігійною конфесією не може впливати на цивільний статус, особливо на політичні права. І теж у цьому договорі передбачено прийняття закону про те, що всі, хто не мав «іноземного підданства», котрі брали участь у війнах Румунії, народилися в цій країні з батьків, що тут народилися, отримували рівні з румунами права.»
Отже, перший крок був здійснений незадовго до закінчення Першої світової війни. Уряд на чолі з консерватором Александром Марґіломаном спробував втілити у життя положення мирного договору, але наштовхнувся на сильний опір опозиції. Лія Бенжамін: «Це положення мирного договору між Румунією та Німеччиною, за деякими припущеннями, було внесене за пропозицією єврейської громади Німеччини. У дусі положень цього договору влітку 1918 року був прийнятий закон «Марґіломана», який передбачав здійснення ряду заходів щодо надання громадянства євреям. Але ці положення були досить обмежувальними і досить складними: Союз місцевих євреїв 25 липня 1918 р. протестував у парламенті, стверджуючи, що закон суперечить духу мирного договору, а формулювання закону було неясним і ніде не було слова єврей. Бажаючі мали подати численні документи, в тому числі свідоцтва заявників та їх батьків. Президент Союзу місцевих євреїв Вільгельм Філдерман і загалом усі члени союзу вважали закон нереальним і недіючим.»
Восени 1918 року відбулися серйозні зміни в житті Румунії, яка з переможеної країни стала країною-переможцем. Александру Марґіломан, який вважався зрадником, у листопаді 1918 року пішов у відставку, а замість нього уряд очолив його суперник Йонел Бретіану, а закон Марґіломана розділив долю його ініціатора. Ні закон Бретіану не був більш дружнім до євреїв, містячи складні формальності і процедури оформлення румунського громадянства. Була абсолютно абсурдна ситуація: євреї Бессарабії, Банату, Буковини та Трансільванії автоматично отримали румунське громадянство, але 270 тис. повністю румунізованих євреїв Старого Королівсва — ні.
Єврейські організації вимагали, щоб євреї Старої Румунії мали можливість отримувати громадянство лише за допомогою простої заяви про те, що вони народилися в Румунії і що вони не мають іншого підданства. Урешті-решт Йонел Бретіану поступився. Розповідає Лія Бенджамін: «Під тиском цих протестів Бретіану, перебуваючи за кордоном навесні 1919 року, передав текст нового закону про громадянство, який на думку Фільдермана відповідав загальній орієнтації, як він написав у своїх спогадах, «мого вибору». Чому? Тому що це був перший закон, який передбачав надання громадянства на підставі заяви заявника. Закон був опублікований в Офіційному віснику 28 травня 1919 року.»
Але цей закон не гарантував євреям світлого майбутнього. У 1938 році, на жаль, був прийнятий закон про перегляд румунського громадянства, який особливо вдарив по євреях, закон, який проклав шлях до Голокосту.
Джерело — Radio România Internaţional
