Автор — исследователь Максим Козьменко.

Мир их запомнил как первых. Каждая в своей области, каждая со своими достижениями, каждая со своей харизмой. Истории этих харизматичных женщин необычные, неповторимые, их стоит знать. Они могут стать источником вдохновение для кого-то, или помощью, или образцом. Это истории женщин, которые преуспели и взобрались на вершину славы и признания, вопреки законам, нормам и правилам, которые бытовали еще сотню лет назад.

Мария Гольцер — писательница и журналистка, активистка эмансипирующего движения и апологет экспрессионистского стиля.

Она печаталась в ведущих австрийских и немецких изданиях, она отстаивала права женщин. Она стала жертвой ревнивого мужа.

Мария Гольцер родилась 11 января 1874 года в Черновцах. Ее отец был еврейским банкиром, муниципальным советником, членом рейхстага, а также писателем. Звали его Леоном Розенцвайгом. Кроме Марии в семье было еще семеро детей.

(укр.)

Початкову освіту дівчина здобула в рідному місті. У 21-річному віці вийшла заміж за австро-угорського офіцера Йогана Гольцера. Він був старшим за Марію на 8 років.

Подружнє життя в молодят не заладилося одразу ж. Йоган був консервативним, суворим і ревнивим чоловіком, він притримувався традиційних уявлень про роль жінки в суспільстві. «Kinder, Kuche, Kirche» — три «К», з яких повинен був складатися світ жінки.

Проте в Марії було інше уявлення. Були й інші бажання. Її несамовито тягнуло до мистецтва, до письма. Чоловік же не сприймав літературні рвіння дружини як щось серйозне й особливе.

В подружжя Гольцерів народилися троє дітей – Едіт, Рудольф та Гертруда. На початку ХХ століття вони переїхали з Чернівців до Праги. Там Йогану дали ставку в кадетській школі. А Марія поринула в світське життя й долучилася до австрійського жіночого руху. Тоді ж вона видала свої перші статті у віденському журналі «Neues Frauenleben».

Надруковані в журналі статті наповнили Марію впевненістю у своїх силах і дали поштовх для наступних творінь.

З 1907 року розпочала писати есеїстичні твори та оповідання у празькому «Tagblat».

У 1911 році приєдналася до експресіоністського журналу Франца Пфемферца «Aktion». Паралельно почала співпрацю з іменитими газетами Європи – Frankfurter Zeitung, Berliner Tagblat etc.

Того ж року видала єдину прижиттєву книжку зі своїми творами «У царстві тіней душі». Її твори, за описами критиків, стали чудесним прикладом малої прози. Авторка тонко відчувала й прописувала душевні нотки своїх героїв, цим же збагачуючи власні твори різноманіттям персоналізацій.

1914 року сім’я Гольцерів переїхала до Інсбрука. Йогана, який нещодавно вийшов на пенсію майором, знову мобілізували до війська – почалася Перша світова війна. Для кадрового військового це була можливість проявити себе, для патріота своєї імперії – це був обов’язок.

Але у 1918 році війна закінчилася, Австро-Угорська імперія розпалася. Закінчилося й минуле життя для Гольцерів. Більше виконання патріотичного обов’язку від вже полковника Йогана, вірного офіцера Габсбургської імперії, ніхто не вимагав. Він став нікому не потрібним екс-воякою. Його країна зникла. Чоловік впав у глибоку депресію.

Натомість у Марії настало друге життя. Вона з радістю прийняла життя нової Європи, сповнене вольностей і демократії. Журналістка й письменниця вдихнула на повні творчі груди.

Ще під час війни Марія Гольцер симпатизувала соціал-демократичній силі. Вона долучалася до підтримки й гуманітарної допомоги для бідних, голодних, хворих земляків. Така її благодійна робота безперечно дратувала чоловіка.

Колишній офіцер, який втратив свою силу й авторитет, став темною фігурою у світлі своєї активної дружини. Бо Марія була шанована і впізнавана журналістка й письменниця. А ще активістка жіночого руху. Вона не була вже тією Марією, яка повинна сидіти вдома, глядіти дітей, пекти тістечка на кухні, а в світ виходити лише на недільні служби. Йоган втратив контроль над образом дружини.

Злість з часом тільки посилилася. Чоловік не стримував своєї люті й дозволяв собі привселюдно ганьбити Марію, й часто безпричинно.

Піком конфліктів й ненависті між Гольцерами став чорний четвер – 5 червня 1924 року. Після чергової хвилі люті полковник Йоган розстріляв Марію в їхньому помешканні в Інсбруці. Потім застрелив і себе. Трагедії настав кінець.

Ілюстрація — kj-skrodzki.de; wikiwand.com; slideplayer.com; iwm.org.uk; reddit.com; dbs.bh.org.il; amazon.com

Джерело — АСС.