І буде щастя нам, і буде воля,
i в небо вознесеться, як тополя,
високий змicт сьогоднішніх подій,
і, як співалось, усміхнеться доля –
крізь марево розгубленості, болю
і вистражданих в розпачi надій.

Мені здавалась дивною надія,
але чомусь душа моя радіє
в ту нез’ясовну, невловиму мить,
коли довкола наче світ пустіє,
і тiльки поле вдалині жовтіє,
і в небі розливається блакить.

У просторі замало плямок, де не
бував я за життя благословенне,
не знаю сам – моє чи не моє.
І щось гiрке, раптове, нещоденне
казало, що країна є у мене
і – може бути – я у неї є.

Михайло Юдовський (2014)