Автор – Ірина Климова, завідуюча Музеєм Шолом-Алейхема (Київ).
Синагогальне образотворче мистецтво і, зокрема, виробництво обрядових предметів з дорогоцінних металів існує з античних часів. Протягом багатьох століть єврейські ювеліри створюють унікальні твори прикладного мистецтва, які поповнюють скарбницю не тільки єврейської, а й світової культури. Їх твори давно стали предметом колекціонування. Єврейська ювелірна справа існує як цілісне явище зі своїми загальними внутрішніми закономірностямі й суперечностями, безпосередньо пов’язаними з культурними та релігійними процесами в житті народу.
Для відправлення синагогальних і домашніх обрядів єврейські ювеліри створюють безліч предметів з різноманітних металів — золота, срібла, бронзи, латуні. Але самим улюбленим матеріалом єврейських майстрів завжди було срібло. Ті, хто працював по сріблу, становили самостійний цех. За часів римського панування в Єгипті в Олександрійській синагозі вони сиділи окремо від золотих справ майстрів. Численні обрядові предмети зі срібла створювались як у євреїв-сефардів, так і у євреїв-ашкеназів. Вони відрізняються за формою, манерою декорування, але служать одній ідеї – виконувати вимогу «хідур міцва» — піднесення, звеличення, прикраса заповіді, тобто предмет, який використовується в літургії, повинен бути зроблений з надзвичаною майстерністю.
На обрядових предметах, як правило, немає випадкових елементів декору. Складна символіка зображень, різноманіття сюжетів ілюструють єврейські священні тексти — ТаНаХ і Талмуд, і, так чи інакше, пов’язані з храмової символікою.
Єрусалимський Храм був центром релігійного, державного й культурного життя євреїв Ерец-Ісраель — багато євреїв Юдеї та й інших країн прагнули здійснити сходження туди хоч раз на рік.
Після того, як Храм був зруйнований в I ст.н.е. його правонаступницею стає синагога. Якщо до руйнування Храму синагога була «будинком зборів», то після його руйнації стала «домом молитви». Єрусалимський Храм з реального перетворюється в духовний центр спрямованості кожного релігійного єврея. Пам’ять про Храм, всебічна духовна наближеність до нього стали основою синагогальної літургії. Центр богослужіння — це головна святиня єврейського народу – сувій Тори, який уподібнюється до первосвященика Аарона. Сувій вшановують, обряджають за допомогою предметів, які створювали єврейські майстри. Найчастіше ювеліри спеціалізувалися виключно на створенні обрядових предметів.
Всі прикраси Тори мають символічне значення. Протягом століть склався певний набір аксесуарів сувою.
Корона Тори (кетертори) — одна з основних прикрас. Традиція прикрашати Тору короною, виникла, мабуть, в епоху середньовіччя. Форма корони не була суворо визначеною. Найчастіше зустрічаються триярусні кетертори, прикрашені карбованим орнаментом: литими фігурками левів, що символізують царствену велич, силу; оленів, що в талмудичній традиції символізують богобоязливість і віру; орлів, грифонів. У декорі часто зустрічається зображення Скрижалей, зодіакального циклу, менори.
За формою, декоруванням, композицією деталей, розмірами корони Тори різні ювелірні європейські школи відрізняються одна від одної. Корону, створену московськими майстрами легко відрізнити від твору берлінських або варшавських ювелірів. Високим рівнем майстерності, багатством орнаментики відрізнялися корони Тори Житомирської ювелірної школи.
Рімонім (з давньоєврейської — гранати) — навершя для стрижнів, на які навивається сувій (сефарди називають їх «тапухім» — яблука). Перша назва стержня «амуд» (тобто стовп) покликане нагадувати про священні стовпи, що були споруджені царем Соломоном перед Храмом. Він їм навіть дав імена «Яхин» і «Боаз». При описі цих стовпів згадуються прикраси у вигляді плодів граната. Тому навершя мали найчастіше саме цю форму. Форми рімонім досить різноманітні. Наприклад, пара рімонім, зроблена турецьким ювеліром у 19 ст. мають форму турецького перцю, а рімонім, виконані невідомим майстром у другій половині ХIХ століття з міським клеймом Москви зроблені у вигляді триярусної корони, прикрашеної рослинним орнаментом і фігурками грифонів. Однак, перш за все рімонім має утримувати сувій на стрижні.
Таси або щити Тори (торашілди) — щитки-закладки для швидкого знаходження потрібної глави у сувої. Як правило, багато декоруються. Цілий ряд тасів, створених майстрами різних ювелірних шкіл, можна назвати шедеврами декоративного образотворчого мистецтва.
У євреїв-ашкеназів сувої Тори одягаються в покривало або сорочку, по подолу якої пришиті дзвіночки, як на одязі первосвященика, перев’язану поясом «машной». У сефардскій традиції жорсткі футляри для сувоїв Тори робляться з металів, в тому числі зі срібла, майстрами-ювелірами.
Яди — указки, що застосовуються для читання сувою, являють собою руку з витягнутим пальцем на стрижні. Стрижень, як правило, прикрашався будь-яким орнаментом.
Безліч найрізноманітніших предметів була необхідна для проведення свят як в синагозі, так і домашніх обрядах.
Щорічно євреї святкують Хануку. Колись восьмірожковий ханукальний світильник мала кожна єврейська родина. Ханукії були не тільки в синагогах, але й в оселях. Тому вони здавна були предметами масового виробництва. Форма Ханукії зазнала впливу всіх стилів, які панували на територіях, де жили євреї діаспори. Ханукіі були пристосовані як для масла і гніту, так і в більш пізній час створювалися світильники, в які вставлялися свічки.
В епоху Другого Храму ханукії робилися з каменю або глини. Починаючи приблизно з ХIII століття на території Європи ханукальні світильники виготовлялися з металу. Приблизно з ХIV ст. в ханукіях з металу з’являється задня стінка, яка служить не тільки для того, щоб за допомогою прикріпленого до неї гачка лампу можна було підвішувати, а й рефлектором, що підсилює світіння полум’я.
Совівони — дзиги, якими діти так люблять грати не тільки в ханукальні дні, є також, як і лампа, неодмінним атрибутом свята, часто робилися зі срібла.
Бсамім (Годес) — шкатулки для пахощів, які має кожна релігійна сім’я. Їх використовують для проведення обряду Авдала, що відокремлює суботу і свята від звичайних буденних днів. Пахощі, що зберігаються в Бсамім, своїм запахом мають веселити душу, яка сумує, проводжаючи день суботній. Весь тиждень до наступного Шабату єврей буде пам’ятати аромат свята. Традиція використовувати Бсамім відома з ХII століття. Протягом століть створювались скриньки для пахощів найрізноманітніших форм: баштообразні, грушоподібні, що мають форму квітки. Завжди багато декорувалися.
Мезузи (дослівно «одвірок») — футляр, в який вкладено написаний на пергаменті текст молитви — неодмінна приналежність кожного єврейської оселі. Мезузи роблять з різних матеріалів, але переважно зі срібла.
У єврейській традиції використовується велика кількість предметів зі срібла: менори і суботні свічники, келихи для Кідуша, футляри для сувоїв Рут і Естер, футляри для тфілін, оклади для Священних книг, блюда для проведення свята Песах (кеари), шкатулки для етрогів шкатулки для весільних подарунків, весільні персні, канделябри й люстри, жіночі ювелірні прикраси, портсигари та ін.
Найдавніші єврейські предмети з срібла дійшли до нас з раннього Середньовіччя. Великі колекції єврейських ритуальних предметів зберігаються в багатьох музеях світу. Багато старовинних обрядових предметів досі використовуються під час служби в синагогах. Символіка зображень на предметах залишається незмінною аж до наших днів.
Унікальність єврейського ювелірного мистецтва — в різноманітності самобутніх шкіл. Фахівці, як правило, відзначають надзвичайно високий рівень професіоналізму і майстерності єврейських ювелірів.
Складна й різноманітна єврейська символіка. Стаття «Символіка зображень на єврейських обрядових предметах», див. інтерв’ю з равом Зеєвом Мешковим.
Роздуми про єврейську символіку. Бесіди з равом Зєевом Мешковим
Розписи старих синагог України, зображення на єврейських обрядових предметах, рельєфи єврейських надгробних пам’ятників вражають не тільки різноманіттям сюжетів, але, дуже часто, і майстерністю виконання.
Цілком очевидно, що прикладне єврейське образотворче мистецтво не просто існувало, а й успішно розвивалося протягом століть. Навряд чи майстрів, що створювали не тільки самі предмети, а й зображення на них, можна назвати аматорами. Роботи єврейських ювелірів, каменерізів, живописців, що створювали настінні розписи синагог, увійшли до скарбниці світового образотворчого мистецтва.
Твори єврейських майстрів минулих століть надихали не одне покоління єврейських художників. Вони створювали дивовижні зображення, якими можна захоплюватися, але дуже непросто проникнути в складний світ їх символіки.
На цю тему тільки за останній час написано чимало статей. Бесіди автора цієї статті з равом Зєев Мешковим про єврейські символи змушують цілком по-новому усвідомити те, що здавалося вже майже очевидним. Та й навряд чи можливо при першому поверхневому дотику до такої теми розраховувати на проникнення в загадковий, таємний світ символів.
Можна, гортаючи шар за шаром, намагатися підібратися до суті. Але що абсолютно очевидно, це те, що, не знаючи текстів ТаНаХа (Тора (П’ятикнижжя), Невіім (Пророки), Кетувім (Писання)), мідрашей зрозуміти сенс єврейських зображень неможливо. Символ (як свідчить тлумачний словник) — це матеріальний або умовний (графічний або звуковий знак, що позначає або нагадує якесь поняття; образ, що втілює якусь ідею.
Цілком ймовірно, основна мета символу допомогти «розгадати» прихований сенс, але, найчастіше, символ сам по собі є таємницею, загадкою. Неправильне трактування символу може направити абсолютно неправильним шляхом. Проникаючи в таємницю єврейської символіки, розумієш наскільки мудра єврейська Традиція. Символ є певним орієнтиром, але необхідно зрозуміти походження символу, основну ідею, що в ньому закладено. Цілком зрозуміло, що в короткій розмові неможливо відповісти на всю низку нескінченно виникаючих питань. Залишається тільки сподіватися, що ця розмова буде однією з багатьох.
І.К.: Ребе, розкажіть, будь ласка, про Ваше розуміння єврейської символіки, в т.ч. і тієї, яка часто зустрічається в традиційному єврейському мистецтві.
З.М.: Будь-які коментарі й пояснення схожі на коло з крапкою в центрі: можна довго ходити по колу, але головне схопити основну ідею, виходячи з якої все інше стає зрозуміло само собою. У єврейської символіки два основних джерела — це Тора і Пророки, які часто розповідають і про Божествений світ, і про внутрішній світ людини, і про їх перетин, вдаючись до символів, образів і притчі.
Все це по-різному віддзеркалювалося у свідомості людей протягом століть, на них нашаровувалися проблеми народу, який перебував у вигнанні, його біль і мрії і знаходили своє вираження в новій символіці, схильній до впливу інших народів, але не відірваній від свого коріння. (Якщо не говорити про те, що виникало протягом століть).
«Концентратом» символів Тори є Храм, а книг пророків — бачення, що розповідають про духовний світ, про принципи управління матеріальним світом, про роль людини, про хід історії, події якої ведуть до вдосконалення людства. Вся єврейська філософія випливає з того, що було відкрито пророкам, але не вміщає в себе всю глибину їх світосприйняття.
Тора, як вчення, прагне поєднати духовний і матеріальний світ, вивести людину на такий рівень, коли її звичайне життя буде сприйматися нею як прояв Божественної присутності: праця, що дає благословення, любов, краса людини, природа — все це повинно стати словом Всевишнього, що розповідає про духовний світ і навіть про Нього Самого. Тим самим словом, за допомогою якого був створений світ, світ який сам по собі є символом, що вказує на те, що ховається за ним. Але ідеал, що полягає в тому, що саме життя стає розповіддю про вищі сутності, можна досягти тільки тоді, коли весь народ проживає на своїй землі і не від кого не залежить.
Тому в книгах пророків, що пророкували, коли царство було розділено, і його кінець був вирішений наперед, духовність знаходить своє вираження в символах, відірваних від реальної дійсності. У Торі символіка з’являється там, де вона стає схожою на пророцтво, де мова йде про майбутнє, про ті моменти історії, коли відбудеться розподіл народу. Так в благословенні Яакова Йегуда (Юда) порівнюється з левом, а Йосеф (Йосип) — з биком. У світі існує два напрямки, за якими рухаються все створене — наближення до Бога, і відступ від нього.
Лев — Ар’є — Божественне світло (ор — світло, йе — вказує на ім’я Всевишнього). Він, проникаючи всюди, наближає до Бога. Це потужний потік, що сходить зверху, вимогливий до матерії, що намагається її перетворювати. Він руйнує все, що не відповідає ідеалу, тобто може бути і вогнем, що руйнує матеріальні форми, які, через людські вади, стають нездатними висловити духовний світ.
Можна сказати, що лев — символ сили, що піднімає вгору до духовного світу. Це підняття, як правило, болісне, так як пов’язано з відмовою від звичних матеріальних форм, усталених понять, спокійного способу життя. Не випадково лев — символ Ієгуди, коліна, яке присвятило себе вивченню Тори, готового заради неї відмовитися від матеріальних благ, частина наділу якого — пустеля.
Ієгуда вимогливий, він не приймає ніяких неточностей, ніяких відхилень. І це відображено у властивості лева: він лякає тварин, панує над ними, він може розірвати жертву на частини. Мудреці в Талмуді (звід трактатів, що містять основні положення усної Тори) розвивають цей образ, і кажуть, що вогонь, який спускається на жертовник і який потім горить на жертовнику — має форму лева.
Бик — протилежність лева. Це сила, що рухається на землі й намагається розкрити її потенціал. На бику орють, м’ясо бика придатне до їжі. Він уособлює матеріальну силу, яка не руйнує, а перетворює. Це — образ Йосефа — перетворювача Єгипту, що ставив перед собою мету виправити світ не за допомогою вивчення Тори, а шляхом досягнення соціальної справедливості й виконання простих заповідей, що надав Творць. Цей шлях небезпечний тим, що, йдучи по ньому, легко забути про мету й перетворити існування в самоціль, бажання радіти створеному світу та втратити духовність і вдячність Творцю.
Між нестримним прагненням піднятися вгору й рухом по землі без спроби злетіти потрібно знайти середню лінію: не можна загрузнути в матеріальному, і не можна відірватися від нього, так як мета творіння — людина, а не ангел. Символ середньої лінії — орел. Він відсутній в Торі, так як рішення протиріччя між Йегудою і Йосефом, між південним царством, де стояв Храм і північним, що вирізнявся своїм багатством, ще не знайдено Яаковом, що благословив своїх синів. Орел з’являється в баченні пророка Ієхезкеля (Єзекіїля), відомого як «Колісниця»: після руйнування обох царств йде інтенсивний пошук вирішення проблеми, протиріччя між Йегудою та Йосефом.
У кожного з колін були свої прапори, і у кожного з колін був свій символ. На прапорі Ієгуди був зображений лев. Йосеф був представлений двома колінами — Ефраїма і Менаше. Символом коліна Ефраїма був бик, Менаше — єдиноріг.
І так — «Колісниця», перша глава книги Йехезкіеля. Пророк у Вавилоні, який був угнаний разом з першими бранцями ще до руйнування Храму. Для нього відкриваються Небеса, дозволяючи побачити світ Божественних планів. Він бачить Колісницю, що мчить невідомо звідки в вітрі й бурі, оточена вогнем і хмарою. Її несуть всі ті ж лев, бик і орел, які у поєднанні створюють обличчя людини, а розділяючись – повертаються кожен до свого власного вигляду. Оскільки рух відбувається поза часом, то образи звірів і обличчя людини присутні одночасно.
Важко уявити, що творці єврейських обрядових предметів або розписів синагог, зображуючи в парі лева і єдинорога, уявляли собі значення цих символів. Швидше за все сприйняття було більш зовнішнім, і виходили вони з чогось іншого. Наприклад, лев символізував царську гідність. Саме тому на парохетах (завісах перед ковчегом), які знаходяться близько до Тори, часто з’являється зображення левів.
Проте, лев і єдиноріг дуже часто зображуються поруч на єврейських обрядових предметах. Навряд чи майстри, які займалися виробництвом цих предметів, могли тлумачити пророчі образи. Зображуючи поруч лева і єдинорога можна було скористатися і смисловим, і образотворчим контрастом цих фігур. Можливо, це була лише данина естетиці.
Інше зображення, яке підкреслює велич Тори — це Древо. Тора названа Деревом життя. Часто на Арон а-кодешах (ковчег (шафа) для зберігання сувоїв Тори) можна побачити зображення птахів, тварин, всіляких плодів — це спроба розповісти про різноманіття світу.
Треба відзначити, що символи Тори й пророків, незважаючи на те, що вказують на протилежні суті, не підкреслюють відмінності й конфлікт, а прагнуть виразити гармонію, якої можна досягти лише через поєднання протилежностей. Колісниця Ієхезкель — це втілення гармонії, так як ворожнеча суперечить Божественному рівню, на якому вона знаходиться. Яка може бути боротьба, коли все залежить від волі Всевишнього.
У Торі, у благословеннях Яакова, конфлікт між Йегудою і Йосефом так само не підкреслюється. І, якщо середня лінія не знайдена, то залишається ще надія на поєднання протилежностей. Важко уявити собі, який фрагмент тексту Тори міг надихнути художника на те, щоб зобразити боротьбу між левом і єдинорогом.
І.К.: Наприклад, у розписах Ходорівської синагоги зустрічається зображення лева, що сурмить у ріг єдинорога. Будь ласка, прокоментуйте це, рав Зєев.
(Польські дерев’яні синагоги (в тому числі синагога містечка Ходорів поблизу Львова, 17в.) були побудовані в кінці 17 — початку 18 ст. Слід зазначити схожість з пагодами, характерну для найстаріших з синагог, що збереглися в польських містечках, абсолютно чуже місцевій архітектурі.
Внутрішнє оздоблення відрізнялося вишуканістю. Інтер’єр прикрашався різьбою, вишитими тканинами, настінним і стельовим розписом: барвистими арабесками, що викликають в пам’яті і перський вплив, і декоративний стиль, принесений в Польщу з Вірменії. Стелі часто розписувалися в дусі єврейського народного мистецтва. Звід стелі синагоги в Ходорові був прикрашений зображеннями тварин і рослин, знаками зодіаку і висловами на івриті.
Велика частина дерев’яних синагог згоріла: пожежі, війни, погроми… До початку Другої Світової війни в Польщі, Литві та Україні залишалося більше ста таких синагог; майже всі вони були знищені нацистами. Реконструкцію ходорівської дерев’яної синагоги можна побачити тільки в Музеї діаспори в Тель-Авіві).
З.М.: Художник, який створив таку картину, мав бути великим мудрецем Тори, щоб уявити, що прихід Машиаха символічно можна зобразити як лева, тобто Божественну силу, яка намагається вже не зруйнувати цей світ, а увійти в нього (входження в світ символізує шофар). Для створення такого образу художник повинен був докласти багато фантазії, зіставити образи, при цьому добре розуміючи текст Тори.
У зображеннях на обрядових єврейських предметах багато образів з точки зору Тори є абсолютно нелогічними. Боротьба між левом і єдинорогом — образ деструктивний. Логічно виглядають всі спроби зобразити гармонію, спроби перетворення без руйнування.
Вивчення книг пророків, образне мислення, пов’язане з символікою Тори було забуто, абсолютно не розвивалося, як і тема Храму, тема Машиаха (Месії). Людина, яка намагалася зрозуміти, осмислити образи Тори мала бути генієм, мудрецем, йти попереду свого часу, свого покоління.
І.К.: Чи можна в якихось ситуаціях образ лева розцінювати як негативний образ?
З.М.: Треба зазначити, що навряд чи взагалі можна говорити про негативні образи. Якщо говорити про благословення, навіть Змій стає позитивним образом — це відповідає єврейській ментальності. Все знаходиться у владі Всевишнього. Не існує абсолютного зла. Там, де показана боротьба з темними силами, і темні сили зображуються у вигляді тварин, там починаються неєврейські мотиви. Художники могли опинитися під впливом неєврейських ідей, не тільки неєврейських образів.
Єврейський світ — це світ, в якому є проблеми, є різні боки, але між ними немає загостреного конфлікту, немає війни, а є гармонія.
Великий образ пророка Ішаягу (Ісаї) (11 глава) — лев лежатиме з биком, вовк — з ягням, дитина буде грати на норі змії.
Дан, син Якова, отримав благословення — Змій, який лежить на дорозі, а ми в цьому не бачимо негативного образу.
І.К.: Однак, рав Зєев, в нашому матеріальному світі конфронтація існує.
З.М.: Можливо, в світі є певна конфронтація, але над усім панує гармонія. Заперечуючи це, ми приймаємо чужу ментальність.
Символіка боротьби, конфронтації з’являється в книзі пророка Даніеля (Даниїла), коли він описує неєврейський світ, зміну царств. Там є баран, козел. Козел звалює барана, але його ріг розпадається, і т.д. Там це темрява, проблеми неєврейського світу, в який євреї намагаються не заходити. Колос на глиняних ногах (образ з Книги пророка Даніеля (Даниїла) ніколи не використовувався як єврейський символ. На його прикладі описується неєврейський світ.
У Магарала (рав Ієгуда бен Бецалель з Праги, 1525-1609 гг.), рабин, каббаліст, філософ, математик) є такий образ: Мир — це колісниця, де все живе.
І.К.: Багато питань виникає з приводу образу коня, що досить часто зустрічається. Існує думка, що кінь «тварина неєврейська». Якщо пам’ятаєте, у Ісаака Бабеля в «Одесских рассказах» Беня Крик каже, що єврей, який сів на коня, вже не єврей.
З.М.: Тора, не відносить коня до символів нечистоти. Хоча сама по собі ця тварина нечиста. Але й лев тварина нечиста. Це немає ніякого значення. Образ піднімається вище цих проблем — чистоти й нечистоти.
Неєврейська ментальність проникає в цей Світ. Серед заборон в деяких хасидських рухах, наприклад, є заборона дивитися на нечистих тварин навіть на малюнках в дитячих книжках. Це абсолютно неєврейська ідея. Все пов’язано зі Всевишнім. Просто якихось тварин можна їсти, а якихось не можна вживати в їжу.
Але, тим не менше, розмова про коня вимагає більш докладного аналізу. Кінь не увійшов у ряд єврейських символічних образів. Зрозуміло, що наші предки не їздили на конях — пересувалися на віслюках а і верблюдах.
І.К.: Розкажіть, будь ласка, докладніше про таку тварину, що досить часто зустрічається в єврейських текстах, як віслюк. Вже дуже непростий образ. Наприклад, Машиах мав в’їхати до Єрусалиму не на коні, а на віслюку, ослиця Білама (Валаама) і т.д.
З.М.: Образ коня виникає вже пізніше, ближче до грецького періоду в пророчих образах. Може бути, як-то на рівні інтуїції кінь, відкинутий єврейською свідомістю, став символом чужої влади, яка пригнічує євреїв.
Про віслюка йдеться в книзі пророка Зхаріі (Захарії). Говориться там, де він звертається до образу Машиаха, який їде на віслюку. І в благословенні Якова Ієгуді: Ієгуда буде прив’язувати віслюка до виноградної лози (пророцтво про Машиаха).
Віслюк — хамор (матерія на івриті), символ матерії, яку людина повинна приборкати. Проте у випадку з віслюком вона невинна, тоді як кінь виходить на війну. Матерія віслюка — це інертність. Все вищесказане — на рівні інтуїції, припущення. У розписах синагог за межами Ізраїлю завжди вражає неєврейське мислення тих, хто створював ці настінні зображення. Відповідно до ідеї, що не можна молитися перед заскленою шафою, так як відображення в склі «створює зображення», і єврей, що молиться, як би молиться перед ним.
Треба зауважити, що стіни східноєвропейських синагог майже завжди покриті розписами, і в цих розписах дуже часто присутні поруч зображення лева, єдинорога й орла. Існувала небезпека почати зображувати Колесеніцу, а потім й самого Всевишнього. Такі розписи інтер’єрів майже не зустрічаються в сучасних ізраїльських синагогах.
І.К.: На єврейських надгробних пам’ятниках України і в розписах українських синагог, наприклад, часто зустрічається зображення зайця як уособлення євреїв, що тріпочуть перед Всевишнім (харедім на івриті — тріпотити). Чи близькі такі асоціації єврейській свідомості?
З.М.: Зрозуміло, що у галуті єврей змушений відчувати себе лякливим, тріпотливим як заєць — це ідеал галутного єврея. Інша ментальність — інші образи. В Ізраїлі євреї не зайці і не білки. Ці образи на Землі Ізраїлю не годяться — інше сприйняття.
Є чудовий мідраш — про трон царя Шломо (Соломона). Тварини, що знаходяться у трона Царя, це ті ж образи, той же ряд, що і в колісниці з видіння пророка Ієхезкеля.
У Книзі Млахім (Книзі Царств) сказано, що цар Шломо «сів на Його престол». Мідраш розповідає про те, що це престол Всевишнього. Всевишній віддав Шломо весь Світ, і цар Шломо став уособленням Вищої сили, яка існує в світі. Мідраш починає порівнювати престол Всевишнього з престолом царя Шломо. З’являється ряд тварин, які нібито зроблені з мармуру й слонової кістки, але вони виявляються живими, так як у всьому Божественному є життєва сила. Царя Шломо оточують всілякі птахи і тварини — це говорить про те, що божественна сила входить в Світ — і Світ наповнюється життям, оживає. Золоті дерева Храму починають давати золоті плоди — їх збирає Шломо. Він всюди привносить Божественну силу й людський образ, людський інтелект, які самі по собі — Божественні. Єврейський мідраш — це єврейська хитрість, казка, яка алегорично говорить про дуже важливі речі.
Далі наводиться текст самого мідраша про устрій і подальшу історію престолу Царя Шломо:
ПРЕСТОЛ Шломо
«І зробив цар великий трон зі слонової кістки». Престол був покритий кращим золотом з Офіра й обсипаний перлами, оніксом, опалами, топазами, смарагдами, карбункулами та іншим самоцвітним камінням білих, зелених і червоних тонів. Престол мав такий устрій: Верх, що закруглюється ззаду високо над сидінням. Шість сходинок і на них фігури з чистого золота. На першій лежать: з одного боку — лев, з іншого — віл. На другій сходинці — вовк і ягня.
На третій — леопард і козеня. На четвертій – ведмідь і олень. На п’ятій — орел і голуб. На шостій — яструб і горобець. Спинка закінчувалася фігурою горлиці, яка тримала в кигітках яструба. Над верхнім заокругленням – світильник з усім приладдям: світильнями, щипцами, попільничками, чашечками й карбованими квітами. З правого боку його сім стебел з іменами семи патріархів роду людського: Адама, Ноя, Сима первородного, Авраама, Ісаака і Якова, і Іова з ними.
І з лівого боку сім стебел, а на них імена семи праведників вселенських: Левія, Каафа, Амрама, Мойсея, Аарона, Елдада і Медада, і Хура з ними. На верху світильника затверджено було золоте ялиносховище, звідки брали ялин для храмових лампад, а під ним — велика чаша з ялином для розпалювання цього ж світильника; на чаші було написано: «Ялин», на двох стеблах від неї — імена синів Елія: «Офні» і «Фінеас», а на стічних трубках усередині стебел: «Надав» і» «Авігу». По бокам престолу були дві кафедри — для первосвященика і для намісника його, і сімдесят кафедр перед троном — для сімдесяти суддів Синедріону.
У рівень з скронями сидять старійшини, судді Синедріону — фігури двох наяд. По обидва боки престолу розташовані були двадцять чотири виноградних лози, що утворювали покров над ним; за лозами — декорована тканинами білого висона фінікова пальма, і на них павичі зі слонової кістки. Тут же, порожнисті усередині, фігури двох левів, наповнені пахощами.
Пахощі починали сочитися при сходженні Соломона сходами трону. Усередині престолу містився механізм, який приходив в дію, ледь цар ступав ногою на першу сходинку. В ту ж хвилину лев простягав лапу, віл — ногу, і цар, спираючись на них як на перила, піднімався на наступну сходинку. Те ж саме повторювалося на кожній з шести сходинок.
Коли цар досягав верхньої сходинки, злітали орли й садили його на трон, після чого найбільший з орлів покладав вінець на його голову. В цю хвилину приходив в рух прихований у механізмі срібний змій — леви і орли скріплювали балдахін над ієєреєм, а голуб, що містився за особливою колоною, піднімався зі свого місця, відкривав ковчег, і клав на руки Соломона вийнятий звідти Сувій Завіту. Тоді первосвященик зі старійшинами, вітаючи царя, займали свої місця по обидва боки царя і приступали до справ судових.
Поява лжесвідків викликала особливу дію всіх механізмів: колеса їх починали обертатися з надзвичайною швидкістю і силою. Рик великої худоби, гарчання левів і тигрів і рев ведмедів зливалися з беканням ягнят, козенят, криком яструбів, гороб’ячим щебетом. Вовки, олені, орли, павичі металися з боку в бік. Трепет і жах охоплював лжесвідків: «Через нас, — говорили вони, — Світ впаде!» — і мимоволі починали свідчити чисту правду.
Надалі престол цей, разом з іншою здобиччю, фараоном Нехо був відвезений до Єгипту. У ту хвилину, коли фараон ступив на першу сходинку, лев підняв лапу і так сильно вдарив його в стегно, що він на все життя лишився кульгавим. Звідси й назва його Нехо — покалічений, хромоногий. З Єгипту престол був вивезений нечестивим Навуходоносором у Вавилон, і, при першій спробі зійти на престол, лев ударом лапи повалив Навуходоносора на землю.
Після зруйнування Вавилона престол був вивезений Дарієм у Мідію, але сідати на нього Дарій навіть не намагався. В Єгипет престол був привезений Олександром Македонським, взятий звідти Еніфоном (з династії Селевкідів), причому, під час перевезення його на судні, була пошкоджена одна з ніжок, і жодному майстру в світі не вдалося іі полагодити. (Аба-Гур.; Пон.-Ах.; Тарг.- III).
І.К.: Ребе, є ще мідраш, в якому фігурують образи тварин. Це мідраш про жертвопринесення. Якщо можна, будь ласка, прокоментуйте зв’язок між цими мідрашами, якщо вона є…
Повчання рабі Ієгуди бен Симона. Десять тварин чистих вказано в Писанні, з них троє домашніх, які під рукою у людини: віл, вівця й коза, і семеро, що живуть на дикій волі: изюбр, олень, сарна, лось, козерог, сайга і зубр. І Всемилосердний не змусив людину підніматися на гори й утомлятися, нишпорячи по лісах, щоб приносити в жертву тварин, які перебувають на волі, але приймає Господь приношення з тварин домашніх, що вигодувані у ясел. Вола переслідує лев, вівцю — вовк, козу — пантера. І Господь звелів: «Не з тих, хто переслідує, а з тих, кого переслідують приносить мені в жертву». (Танх.; Ваик.-Р., 27).
З.М.: Це може бути темою наступної бесіди. На завершення ж цієї потрібно сказати, що після всього вищевикладеного, все-таки основний єврейський символ — це літера єврейського алфавіту. Ми бачимо психологічне повернення єврейського народу до зрозумілої євреям символіки. У трактаті Талмуда «Авода Зара» йдеться про те, що живучи в галуті єврей займається «дозволеним ідолопоклонством». Это як би жарт, але мається на увазі, що не можна все заборонити.
Неєврейська ментальність проникає і починає займати своє місце. Євреї роблять заборонені речі, і їх уже не можна зупинити. Єврей в Землі Ізраїлю сприймає все по-іншому. Головна символіка для нього — це букви Тори. Їх складають у орнаменти, вони перетворюються в полум’я і таке інше. Символіка єврейської букви — це ще одна дуже важлива тема.
На жаль, довелося перервати бесіду з равом Зєев Мешковим про символіку зображень — рав поїхав на Батьківщину в Країну Ізраїль. Безліч питань залишилася без відповіді. Сподіваємось, що ще буде можливість продовжити цю статтю.
Національне мистецтво формується в середовищі народу. Для всебічного розгляду проблеми єврейського образотворчого мистецтва організовуються численні семінари та конференції. До участі в дискусіях запрошуються мистецтвознавці, вчені, художники. Як правило, розглядаються різні позиції: національно-етнологічні, культурологічні, мистецтвознавчі.
Найчастіше діалоги приймають форму запеклих суперечок. Для більш глибокого знайомства з темою можна звернутися до праць відомих дослідників символіки зображень на єврейських обрядових предметах, розписів синагог, мацев (єврейських надгробків) таких як Борис Хаймович, Ілля Дворкін, Менахем Яглом, Валерий Димшиц, Алла Соколова, Веніамін Лукін і багатьох інших. У цій статті запропонована точка зору рабина з Ізраїлю Зєева Мєшкова.
