Ирина Яворская о еврейских беженцах из Буковины в годы Первой мировой войны

Автор — Ирина Яворская, к.и.н., Центр буковиноведения.

Исследование проблемы еврейских беженцев из Буковины в годы Первой мировой войны в контексте зарубежной и отечественной историографии.

Первая мировая война стала поворотным моментом в мировой истории. Она забрала более 16 млн. жизней по всему миру и повлияла на жизнь каждого человека. Уже более ста лет все мы неотъемлемо связаны с Первой мировой, или через нашу собственную семейную историю, или историю наших городов или сел, или просто человеческой памятью. Во всем мире народы собираются вместе, чтобы почтить память тех, кто жил и выживал, боролся, бежал и погиб в годы Первой мировой войны.

До недавнего времени исследования гуманитарных проблем войны не ставились на повестку дня. Долгие годы тема беженства и беженцев была вытеснена не только из поля зрения научных исследований, но и из народного сознания. Проблема беженства, рожденная в начале ХХ века первой тотальной войной человечества, продолжает существовать и ныне. В современных украинских реалиях ее можно отнести к ключевым социальным и морально-психологическим проблемам, ведь она выделила не только широкий масштаб войны, но и глобальность гуманитарной катастрофы 1914-1918 гг. на территории Европы, и Буковины в частности. Хотя тема беженства в годы Первой мировой войны была воплощена в ряде ярких исторических трудов, однако, в современной исторической науке необходимы специальные исследования, которые бы опирались на региональный аспект, региональные особенности беженства и их анализ. Главная цель данной статьи – ознакомить читателя с важными, по нашему мнению, историческими изысканиями, имеющими отношение к освещению темы еврейских беженцев из Буковины в годы Великой войны, а впоследствии, ввести в научный оборот ранее не опубликованные документальные источники.

История еврейского народа очень «богата» на переселение. Достаточно вспомнить библейское «спецпереселение» сыновей Израиля в Египет, выход из него, изгнание евреев из Испании, ужасы лет Холокоста, а впоследствии – Алия, возвращавшая еврейскую диаспору в Эрец-Исраэль. Каждая из этих мощных волн переселений была трагической страницей для еврейских общин и точкой отсчета нового жизненного этапа. Бегство евреев из Буковины в годы Первой мировой войны стало крупнейшим движением еврейской общины со времен 17 века и первой печальной страницей в трагической истории еврейского народа первой половины ХХ века.

(укр.)
Історіографія біженства Першої світової розпочалася разом з самим біженством. Найпростішим джерелом інформації ставала місцева преса, яка публікували короткі замітки, інформаційні бюлетені та оголошення про добровільне або вимушене переміщення населення. Світова спільнота теж була поінформована про ситуацію на сході австрійської імперії, адже на  шпальтах австрійських, українських, російських, румунських, британських та американських часописів, журналів та календарів регулярно подавалися матеріали військових репортерів, які намагалися дати власну оцінку становища, в яке потрапило місцеве населення[1]. Особливий дослідницький інтерес для нас викликає австрійська преса, адже буковинські євреї, зрозуміло, обирали західний напрямок порятунку. Газети «Neue Freie Presse», «Arbeiterzeitung», «Fremdenblatt»,  «Österr.Volkszeitung», «Neues Wienner Tagblatt»  на своїх сторінках стримано та без бульварної сенсаційності інформували місцеве населення про появу неочікуваного потоку біженців, який наповнював Відень з перших днів війни, адже буковинські євреї були чи не найпершими біженцями, які з’явилися у Відні ще до окупації краю російськими військами.

Перші спроби аналізу проблеми єврейського біженства в роки Першої світової війни здійснювалися в роки війни єврейськими громадськими діячами Австрії та Німеччини, які на сторінках журналу « Jüdische Front»,  публікували спогади ветеранів війни [2]. У міжвоєнний період проблема біженства не отримала наукового аналізу, вона знаходила своє відображення лишень у мемуарах, письменницьких полотнах та поезії. Поетичні твори євреїв-біженців та простих солдат-євреїв опубліковано в «Історії євреїв Буковини» під редакцією Х. Гольда, яка вийшла друком у 1958 р. в Ізраїлі [3].

 Відродження історичного дослідницького інтересу до теми біженства Першої світової відбулося відносно недавно, коли в наукових колах було осмислено трагедію Другої світової війни та військові злочини часів  Голокосту. Якщо на початковому етапі досліджень теми війни та біженства переважав «традиційний підхід», основним завданням якого було висвітлення та дослідження числа біженців, умови їхнього облаштування та роль держави у їхній підтримці, то нині дослідники Першої світової війни розглядають події 1914-1918 рр. у більш широкому розумінні: для  них головні предмети досліджень  не тільки військові події, а й військовий досвід звичайних солдат, жінок, дітей, воєнне повсякдення. Соціальна історія досліджуючи «праматір катастроф ХХ століття» намагається осмислити багатовимірне поняття «культура війни», зрозуміти та відобразити психологічно-соціальний стрес в суспільстві, який став результатом появи біженства. Водночас, «Забута» війна стає предметом дослідження пересічних людей, які намагаються відшукати її сліди у власних родинних історіях.

Чи не найцікавішою історичною розвідкою щодо масштабів переміщення населення у ХХ столітті та біженства у роки Першої світової війни, осмислення «культури війни» та проблеми біженства як гуманітарної трагедії та державної практики воюючих країн було здійснено британським істориком професором Манчестерського університету Пітером Гатрелом [4]. У монографії «Європа у русі:біженці та Перша світова війна» він дослідив психологічний аспект біженства Першої світової війни, місце жінки-біженки та боротьбу біженців за виживання у часи Великої катастрофи [5].

Для австрійського історика Вальтера Менцеля тема біженства в часи Першої світової війни стала темою наукової дисертації. Він використав «традиційний» підхід до дослідження проблеми біженства. На основі джерел австрійських архівів автор здійснив кількісний аналіз біженства з Ціслейтанії, територію  розселення збігців, практику формування перших таборів для них, умови та внесок держави у їхнє забезпечення. Об’єктом досліджень В. Менцеля були біженці усіх національностей, які знайшли свій притулок в 1914-1918 рр. в Австро-Угорщині [6].

Виокремити єврейський потік з загального потоку біженців та проаналізувати не тільки їх перебування у Австро-Угорщині, а й дослідити повернення та репатріацію на батьківщину у перші повоєнні роки вдалося дослідниці  Беатрікс Хоффман – Холтер. Автор звертає увагу на активізацію антисемітських настроїв серед мешканців Відня та заходи влади щодо видворення «небажаних гостей» на батьківщину. На думку дослідниці паростки антисемітизму, що так рясно зросли у часи Першої світової війни створили сприятливі умови для росту антисемітизму в роки Другої світової війни [7].

Відомо, що більша частина біженців-євреїв була розміщена у Відні, згодом основна частина була переселена у тимчасові табори Нижньої Австрії, Моравії та Богемії. Тому, на думку дослідників з Чехії та Словаччини, накопичення фактичного матеріалу є вкрай важливим для осмислення умов та багатоманіття проблем біженства. Політику уряду щодо євреїв, які у період воєнного лихоліття перебували на теренах Моравії та Богемії, дослідила професор історії Празького університету Ревекка Клейн-Пейшова[8]. Cловацька дослідниця  Клара Хабартова за сприяння Музею євреїв у Празі здійснила історичну розвідку під назвою «Єврейські біженці з Галичини та Буковини у Східній Богемії в часи Першої світової війни у висвітленні документів Державної адміністрації». Дослідниця акцентувала свою увагу на особливостях перебування біженців у єврейській релігійній громаді в містах Градец-Кралові та Хомутові та на державній підтримці біженців, їхньому медичному обслуговуванні, навчанні дітей, працевлаштуванні та догляді за проблемними біженцями [9].

Джулія Торп  пропонує унікальний міжнародний порівняльний підхід до вивчення біженців в останні роки існування імперії. На її думку прояви  націоналізму та розбурхування етнічних конфліктів в купі з мільйонами біженців, які знайшли притулок на території Центральної Австрії підірвали основи імперії та призвели до хаосу, а згодом і до її краху. Цікавим на нашу думку є припущення Д.Торп щодо заходів австро-угорського уряду і створення таборів біженців за національною ознакою. На думку дослідниці, це мимоволі призвело до активної націоналізації своїх підданих і створило легітимні умови для паростків націоналізму [10]. Названа робота увійшла в колективну монографію знаних і молодих дослідників біженства під назвою «Біженці та кінець імперії»[11], де автори пропонують уважному читачу унікальний міжнародний порівняльний підхід до вивчення проблеми біженців та краху імперії.

Важливі питання збереження єврейської ідентичності в умовах війни піднімаються американською дослідницею Маршою Розенбліт. На її думку євреї з ентузіазмом сприйняли початок війни саме тому, що це дало привід продемонструвати свою лояльність та єврейську солідарність. На думку дослідниці саме єврейська громада по завершенні війни зустрілася з серйозною кризою ідентичності, адже євреям довелося вчитися жити у нових національних державах, де вони себе почували етнічними меншинами [12].

Професор сучасної єврейської історії Оксфордського університету Давид Рехтер вже багато років досліджує історію євреїв Буковини. Його остання праця аналізує політичне та соціального тло на котрому віденське єврейство діяло упродовж Першої світової війни. Дослідник наводить численні факти, які свідчать про  зростання єврейський націоналістичних та сіоністських настроїв у колі молодого покоління євреїв-біженців в роки війни[13].

Надзвичайно цікавий та модерновий підхід до історичних досліджень  пропонують сучасні австрійські історики. У 2014 р., готуючись до відзначення 100-ліття з початку Першої світової війни, у Відні розпочала свою роботу унікальна інтернет-виставка «Перша світова війна та кінець Габсбургської імперії», яку курує професор економічної та соціальної історії Віденського університету Франц Х.Едер. В ній зібрано понад 1000 ілюстрацій, аудіоматеріалів та фільмів. Дослідницькою групою проекту, в яку входять визначний представник культурного життя Відня, дослідник історії міста Альфред Пфоссер[14], дослідник з економічного розвитку Відня ХХ столітті професор Ганс Егнер та фахівець з соціальної історії та єврейської еміграції  Ганс Ляйдінгер [15] представлено  не тільки архівні матеріали, але й значна кількість пам’яток з приватних колекцій. Історики намагалися відтворити повсякденну та соціальну історію Першої світової війни та показати як люди переживали ці події та що відчували. Виставка знайомить з листівками, документами, мемуарами, щоденниками, які формують вражаючу  та зворушливу картину воєнного повсякдення [16].

Цікавий ракурс на проблему біженства, а особливо її наслідки для єврейської цивілізації пропонує директор програми з юдаїки в Університеті Д. Вашінгтона Деніел Шварц. Вчений спеціалізується на сучасній єврейській та європейській інтелектуальній та культурній історії. На його думку Перша світова війна стала поворотним пунктом для європейського єврейства тому, що саме вона призвела до двох найбільш впливових подій єврейської історії ХХ століття – Голокосту та створення держави Ізраїль [17].

Підсумовуючи блок іноземної історіографії з проблеми біженства євреїв в роки Першої світової війни варто визнати, що досліднику, часом, важко услідкувати за всіма новинками з цієї проблеми, але на нашу думку цілком недослідженим залишається ракурс, який запропонував відомий американський філософ єврейського походження Сідні Хук. На його думку, будь-яка історія має альтернативу. «Якщо ми хочемо прочитати сторінки історії, а не тікати від неї, нам необхідно визнати, що у минулих подій могли бути альтернативи. Наша сучасна історія – не відголоски людських прагнень та бажань, а втрачені по тим чи іншим причинам об’єктивні можливості – подекуди через відсутність героя, часом – коня, часом –  підкови, … але у більшості випадків – відсутності розуму при реалізації позитивних об’єктивних можливостей [18].

Наш історіографічний огляд буде неповним, якщо ми не зупинимось на важливих, на нашу думку, джерелах дослідження теми єврейських біженців східного напрямку. У дореволюційній Росії тема біженства теж стала об’єктом дослідження разом з початком війни. Найбільшою інформативністю по темі становища єврейських біженців та виселенців вирізнялися єврейські періодичні видання «Новый восход», «Еврейская неделя», «Еврейская жизнь». Важливе джерело представляла ліберальна преса Росії, зокрема газети «Речь», «Биржевые ведомости», «Утро России» та інші. Важливим джерелом інформації слугує мемуарна література російських та єврейських письменників, генералів, простих солдат та військовополонених. Але в більшості випадків російські  мемуаристи лиш опосередковано торкалися проблеми біженства в Російській імперії, і одиниці нагадували саме про єврейських біженців або виселенців. Класик російської літератури, нащадок гетьманської родини Скоропадських письменник К. Паустовський, працюючи в санітарному потязі та розвозячи поранених по тиловим госпіталям під час Першої світової війни, не раз описував нескінченні потоки біженців, які рухалися на схід Російської імперії: «… За вікном тисячі возів біженців – багаття і багаття навколо – бруд, сморід, дощі… Всі дороги — цвинтарі»[19].

В 1915 р. на місце бойових дій Південно-західного фронту, що проходив по території Галичини та Буковини в якості представника Комітету допомоги біженцям був направлений відомий єврейський етнограф Семен Ан-ський. Упродовж 1912-1914 рр. він очолював етнографічну експедицію по території Західної України, де обстежив та описав життя понад 70 єврейських містечок. В час війни, продовжуючи своє дослідження по території Галичини та описуючи побут в часи війни у своїй останній публіцистичній книзі «Знищення Галичини» з болем констатував руйнацію краю, втрату багатовікових традицій єврейських громад та горе місцевого населення [20].

Тема насильства російських солдат на окупованій території та безмежної жорстокості у ставленні до євреїв в роки Першої світової війни досі не знайшла свого висвітлення у науковій літературі. Цьому важкому спадку, частково, присвячений роман російського письменника О.Солженіцина «Серпень Чотирнадцятого».  Сам автор не був учасником війни і описував події спираючись на спогади батька. Отож, автор не виправдовує лихої поведінки солдатів під час війни, він «просто пише правду» про поведінку людини на війні – якою вона часом буває. «Багато чого може зробити солдат після чотирьох років війни, увійшовши на територію ворога. На війні перестають працювати звичайні моральні норми, розв’язуються інстинкти, людина шаліє, а то і звіріє. Хочеться чекати благородства, лицарства поведінки, але люди – не ангели …» [21]. На його думку не слід говорити про моральну катастрофу, яка відбувається з солдатом на війні. Найстрашніша катастрофа – війна.

Не менш цікавими за мемуарну літературу в нашому історіографічному огляді займають місце неординарні книги-сучасники війни. Їхня унікальність полягає не тільки в тому, що вони – сучасники війни, а в тому, що з липня 1916 р. в Російській імперії було заборонено друк будь-якої літератури на єврейських мовах. Проте, не дивлячись на заборони, серед них трапляються навіть такі, в яких відчутно  помітний пропагандистський характер. Так,  у 1915 р. у Варшаві, в розпал воєнних дій немалим тиражем була випущена книга-фотоальбом «Єврейські герої війни на великій європейській війні». Фотографії льотчиків і лікарів, простих солдатів та офіцерів з лапідарними коментарями демонструють активну єврейську участь у Великій війні. Редактори видання зазначали, що поряд з сотнями тисяч євреїв-біженців, в російській армії служило понад півмільйона євреїв[22]. З часів Великої війни у книгозбірнях  можна відшукати збірки дитячих віршів написаних на їдиш, але направду унікальною збіркою, яка зуміла передати не тільки національний фольклор, але й  «Воєнні жарти: легенди, анекдоти, прислів’я, приказки, гостроти, головоломки, каламбури, створені навколо воєн взагалі і великої війни 1914-1917 років особливо, а також фольклор про призов до армії» є робота упорядника З.-В. Храпковського.  Ця тоненька книжечка справді цінна знахідка не тільки для дослідників-філологів, а й для учених всіх гуманітарних дисциплін. Хоча збірка переповнена граматичними помилками, надрукована на найдешевшому папері та ще й постраждала від активного використання, вона продовжує залишається цінним історичним джерелом інформації про війну та віддзеркалює національну філософію та психологію єврейського народу. Популярний і пристойний анекдот з цієї книжечки дозволимо переказати. Розмова в лазареті: «Хаїм, виписуйся вже! Треба наступати на Львів!» – «Наступайте хоч на тигрів, лиш мене залиште у спокої !» [23].

Яскравою прикметою міжвоєнного періоду в Західній Україні став справжній  «меморіальний бум». Основними жанрами мемуарної літератури Першої світової війни стали щоденники-хроніки, спогади та автобіографії.  Західноукраїнські автори міжвоєнного періоду щодо поставленої проблеми можуть бути представлені дослідженням К. Левицького, який крім розгорнутої характеристики таборів біженців подає статистику, описує і порівнює становище єврейських, польських та українських біженців і виселенців на рівні історії повсякденності [24]. Це є той рідкісний матеріал, де можна зустріти полінаціональний погляд на проблему біженства, адже в своїй переважній більшості не тільки мемуаристи, але й дослідники часто пишуть виключно про біль власного народу.

Відомо, що важливість мемуарів для дослідження історії минулого проявляється  не тільки в тому, що вони є носіями самосвідомості окремої особистості. Мемуари – носії національної пам’яті та історичної свідомості суспільства. Вивчення меморіального спадку дає можливість прослідкувати історію Буковини цього періоду в її загальноєвропейському та загальноукраїнському контекстах.  У щоденниках І. Бажанського, К. Балицького, М. Черемшини, М. Вітнера, М. Рубінштейна[25], автобіографії та прозових творах О. Кобилянської, відображено перебіг подій Першої світової війни та окупація Буковини російськими військами. Певний матеріал щодо становища євреїв під час Першої світової війни на Буковині знаходимо в «Історії євреїв Буковини», як складовій частині історії окремих єврейських громад під редакцією видавця та історика Х’юго Гольда [26].

 Неабиякий інтерес у переліку мемуарів буковинців викликає літопис тодішнього редактора чернівецької газети «Czernowitzer Tagblatt» Юліуса Вебера, який разом з анонімним помічником занотував і видав друком події часів російської окупації Чернівців [27]. Аналізуючи мемуарну літературу часів Великої війни кидається у вічі її замкнутий національний характер.  Авторів у переважній більшості цікавлять події пов’язані з власним національним мікрокосмосом. На жаль відсутня інформація про міжнаціональні стосунки в період війни. Це є дивним та незрозумілим по тій причині, що у попередні десятиліття в буковинському суспільстві було досягнуто певного міжнаціонального консенсусу та  інтерес до життя «сусіда» мав би бути відображений у літературі. На думку сучасних філософів та психологів, масштабність катастрофи ХХ століття була тим часом, коли люди звикли бачити, як зникають за горизонтом їхні сусіди  і не цікавитись причинами. Надлюдські стреси, які випали на долю народів упродовж першої половини ХХ століття часто позбавляли їх сил на обдумані та помірковані рішення, а психіка рятувала себе тільки в оточенні найближчих. Війна стала трагедією кожної родини і скувала світобачення до рівня інстинктів – вижити, і часто будь-якою ціною.

Для радянської історіографії тема Першої світової війни, а тим паче єврейського біженства була закритою упродовж багатьох років. В умовах корінної перебудови соціально-економічного та політичного ладу нагадувати про Першу світову було не прийнято по політичним мотивам. Значення революції та Громадянської війни затьмарювали жертв «імперіалістичної  війни». Згодом трагедія та слава Другої світової війни затьмарили пам’ять та трагедії Першої світової. Чи не єдиним дослідником, хто нагадував про єврейських біженців в рамках дослідження міграційних потоків на території Росії знаходимо у праці О. Волкова  «Динаміка народонаселення СРСР за 80 років». Нині ця лакуна активно заповнилася глибокими та цінними дослідженнями О. Курцева, який одним з перших серед пострадянських істориків почав досліджувати проблеми біженства та біженців. Його напрямки дослідження торкаються початку руху населення на схід, облаштування на нових місцях, державну опіку над евакуйованим населенням та наростання конфлікту між прибулими та корінними жителями[28].

Значний пласт російських досліджень проблем біженства носять регіональний характер. Часто вони критикуються за свою «провінційність», але це не применшує їхнього значення. Становище єврейських біженців, які в роки війни опинилися на території Ярославської губернії та проблеми взаємодії біженців з місцевим населенням аналізуються М. Кіщенковим [29]. Проблеми реевакуації біженців Першої світової  з районів висилки та їхнє повернення до західних кордонів стали темою історичної розвідки І. Бєлової. Авторка зібрала значний матеріал  по Калузькій та Орловській губерніях [30]. Цікавий матеріал щодо виселення євреїв з прифронтової полоси у 1915 р. зібрав А.Іоффе [31], реконструкцію подій щодо депортації євреїв та їх заслання до Сибіру дослідив А.Кузьменко[32]. Дещо спрощене бачення проблем біженців та вигнанців з Буковини подає білоруська дослідниця К. Шевченко, на її думку, разом з російськими військами відступали політичні  прихильники російського режиму [33]. Сумним парадоксом війни на думку російського дослідника А. Сидорова стало те, що Перша світова війна призвела до фактичної відміни смуги осілості євреїв, за якою упродовж 120 років євреям не дозволялося переселятися вглиб Російської імперії [34]. Підсумовуючи перелік робіт російських істориків, які вивчають «східний напрямок» біженства можна помітити широке поле досліджень та різноманіття теоретико-методологічних, часом альтернативних підходів щодо дослідження феномену біженства – від критики його провінційності до надмірної героїзації та політизації.

Значний внесок у об’єктивне дослідження подій Першої світової війни внесли і вносять історики України, свідченням чого є вихід у світ монографії  “Велика війна 1914-1918 рр.» [35]. Археографія Буковини теж не обійшла цієї теми і представлена унікальною збіркою документів і матеріалів підготовлених та виданих  О.В.Добржанським [36] та краєзнавцем В.П.Стариком  «Бажаємо до України! Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914-1921 рр.)» та об’ємним збірником, який вмістив 454 документи, під упорядкуванням  В.М.Ботушанського  «Буковина в роки Першої світової війни 1914-1918 рр. Документи»[37].  Досліджувана нами тема знайшла неабиякий інтерес у дослідженнях В.Заполовського [38], С.Осадчука [39], І.Буркута та ряду інших дослідників. Щодо теми нашого дослідження, то запропонована українськими істориками модель біженства у роки Першої світової війни поділяє людський потік, що був викликаний Першою світовою війною на такі складові як біженці, вимушені мігранти та депортовані. Автори з упевненістю стверджують, що біженство Першої світової війни це не просто складова частина війни, це не просто постраждалі люди та жертви війни. Вчені позиціонують біженство як особливу гуманітарну проблему, яка передбачала вирішення цілого комплексу невідомих досі завдань.

Одним з пріоритетних напрямків досліджень біженства з України в роки війни залишається його географічно-переселенська складова. Історик   Л. Жванко, однією з перших звернулася не тільки до ретроспективної проблематики феномену біженства, але й аналізу його складного механізму, тобто «композиції» біженства [40]. У дослідників С. Попика [41],  С. Кармалюка [42] В. Великочий [43], Н. Загребельної [44] , І. Береста[45] біженство трактується не просто як проблема міграційна, а вбудовується у контекст досліджуваних ними історичних аналогів, і розглядається як явище, що саме по собі складається з багатьох контекстів. При близькому розгляді ці наукові розвідки складаються з ряду цікавих історій та підісторій, а за їх географічною розмаїтістю часто приховується цікава ієрархія сюжетів часів Великої війни.

Підсумовуючи далеко не повний ряд історіографічних досліджень з проблеми єврейських біженців з Буковини 1914-1917 рр. хочеться констатувати, що безмежні матеріали фондів українських архівів, а Обласного архіву Чернівецької області зокрема, чекають своїх дослідників. Історія Буковини, навіть такого трагічного етапу у житті народів як Перша світова війна для небайдужого історика-дослідника – це неймовірний калейдоскоп сюжетів. Це і трагізм війни  з її  безмірними втратами, і, водночас, захоплююча скарбниця живих повсякденних історій; це сміливі пориви громадянської мужності та непривабливі моменти людської слабкості; море неочікуваних відкриттів та вражаюча розвідка у світ минулого краю.

[1] «Field notes from the Russian front,» by Stanley Washburn (special correspondent of «The Times» with the Russian armies) The Russian campaign, April to August, 1915.

[2] Jüdische Front: offizielles Organ des Bundes Jüdischer Frontsoldaten Österreichs. Vienna, Austria: 1932-1938.

[3] History of the Jews in the Bukovina. Editor: Hugo Gold, Tel Aviv, Olamenu, vol.1, 1958.

[4] Peter Gatrell:A Whole Empire Walking. Refugees in Russia during World War 1.Indiana-Michigan Series in Russian and Eurropian Studies. 1999.- P.317

[5] Europe on the Move: The Great War and Its Refugees.

[6] Mentzel Walter. Kriegsflüchtlinge in Cisleithanien 1914-1918,in Heisss, Gernot / Rathkolb, Oliver (eds.):Tirol und der erste Weltkrieg, Insbruck: Vienna 1995: Osterreichischher Studienverlag, pp. 277-305.

[7]  Hoffmann-Holter, Beatrix : «Abreisendmaaachung». Jüdische Kriegsfluchtinge in Wien 1914 bis 1923, Vienna et al. 1995: Bohlau.

[8] Klein-Pejsova. Rebekah: Beyond the “infamous concentration camps of the old monarchy». Jewish refugee policy from wartime Austria-Hungary to interwar Czechoslovakia, in:Austrian History Yearbook 45, 2014, pp.150-166.

[9] Habartova Klara. Jewish Refugees from Galicia and Bukovina in East Bohemia during World War 1 in Light of the Documents of the State Administration // Judaica Bohemia, 2007, №43, p.139-166.

[10] Thorp, Julie:Displacing empire. Refugee welfare, national activism and state legitimacy in Austria-Hungary in the First  World War, in: Panayi, Panikos / Virdee, Pippa (eds.):Refugees and the end of empire. Imperial collapse and forced migration in the twentieth centure, Houdmills;New York 2011: Palgrave Macmillan, pp. 102-126.

[11] Refugees and the End of Empire. Imperial Collapse and Forced Migration in the Twentieth Century. De Montfort University. Leicester. UK. — 2011.

[12] Rozenblit Marsha L. Reconstructing a National Identity: The Jews of Habsburg Austria during World War I. New York: Oxford University Press, 2001. Pp. 252, illus., maps.

[13] David Rechter. The Jews of Vienna and the First World War. London:The Littman Library of Jewish Civilization. 2001.218 pp.

[14] Mailath Alfred Pfoser wechselt ins  “ Gedächtnis der Stadt“. – Режим доступу: https://www.ots.at/presseaussendung

[15] «Bewegte» Bilder zu Habsburgs letzten Krieg. – Режим доступу: http://www.bewegte-bilder-1914-18.at/

[16] Interview mit Univ. — Prof. Dr. Franz X. Eder . – Режим доступу:  https://www.demokratiewebstatt.at

[17] Schwarts Daniel.  – Режим доступу: https://history.columbian.gwu.edu/daniel-schwartz

[18]  Hook S. The Hero in History: A Study in Limitation and Possibility. New York:The John Day Co., 1943.

[19] Паустовский К.Повесть о жизни// Паустовский К.Г. Собр.соч.: В 8 томах, М., Художественная литература, 1968.

[20] Кандель Ф. Евреи России. Времена и события. История евреев Российской империи. Т.2. 1881-1917. – 2017.

[21] Головко О. «Забытая война» как начало катастрофы: Александр Солженицын о Первой мировой / Оксана Головко // Православие и мир. – 2014.

[22] Віртуальна виставка присвячена до століття початку Першої світової війни. Режим дослупу: http://expositions.nlr.ru/ex_olcaa/memodates/first_war.php

[23] Там само.

[24] Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914-1918 рр. / К.Левицький. – Л., 1928. – Перша часть. – 288 с.; Друга часть. – 1929. – С.289-496; Третя часть. – 1929. – С.497-774.

[25] The Jewish Vatican in Sadagora 1850-1950. Volume II (Sadgora, Ukraine) – Tel Aviv, 1958.  .98р.

[26] History of the Jews in the Bukovina. Editor: Hugo Gold, Tel Aviv, Olamenu, vol.1, 1958, p.

[27] Вебер Ю. Російська окупація Чернівців / упорядник, пер. З нім. Сергій Осадчук; післямова та коментарі В.Заполовського. – Чернівці: Книги — ХХІ. 2016. – 136 с.

[28] Курцев А.Н Беженцы Первой мировой войны в России (1914-1918 гг.)  // Вопросы истории, 1999, №8.

[29] Кищенков М. Беженцы Первой мировой войны в Ярославской губернии // Ярославский педагогический весник № 2-2010. С.61-65.

[30] Белова И. Судьба беженцев Первой мировой войны из западных губерний европейской России и Польши в Советской России в 1920 г. // Вестник Балтийского федерального университета им. И.Канта. История. – 2012.

[31] Иоффе Г.З. Выселение евреев из прифронтовой полосы в 1915 г. // Вопросы истории 2001, № 9.

[32] Кузьменко А. Недобровольные мигранты в Восточной Сибири в 1914-феврале 1917 гг. (по материалам Енисейской и Иркутской губерний). 2010.

[33] К.В. Шевченко  Карпатские русины накануне и в годы Первой мировой войны С.183-190. Первая мировая война в истории Беларуси, России и мира: Материалы Международной конференции 28—29 апреля 2011, г. Могилев. — М.: Издательство Московского университета, 2011. — 216 с.

[34] Сидоров А.Л. Экономическое положение России в годы Первой мировой войны.

[35] Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. У 2 кн. Кн.1. Історичні нариси / Упорядн. О.Реєнт; Ред.кол.: В.А.Смолій. – К.: ТОВ «Видавництво  «КЛІО»», 2014. – 784 с.

[36] Добржанський О., Старик В. Змагання за українську державність на Буковині (1914–1921 рр.). Документи і матеріали. – Чернівці: Чернівецька обласна друкарня, 2009. – 512 с.

[37] Буковина в роки Першої світової війни 1914-1918 рр. Документи /Упорядкування, передмова, коментарі, переклад з німецької та російської мов В.М.Ботушанського. – Чернівці: Технодрук, 2014. – 356 с.

[38] Заполовський В.  Буковина в останній війні Австро-Угорщини. – Чернівці: Золоті литаври. – 2003. – 284 с.

[39] Світова війна у поштових листівках 1914-1918 рр. Зколекції І.Снігура. Упорядник С.Осадчук. – Чернівці, 2008.

[40] Жванко Л. Біженство Першої світової війни в Україні. Документи і матеріали (1914-1918 рр.). – Х.: ХНАМГ, 2009. – 360 с.

[41] Попик С. Українці в Австрії 1914-1918. Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни / С.Попик. – Чернівці: Золоті литаври, 1999. – 236 с.

[42] Кармалюк С.П. Діяльність організацій Червоного Хреста в Україні в 1867-1920 рр.: дис. канд.іст.наук: спец 07.00.01 «Історія України» / С.П.Кармалюк. – Кам’янець –Подільський, 1998. – 183 с.

[43] Великочий В. Перша світова війна  і проблеми репресій та біженства в Галичині: українська історіографія

[44] Загребельна Н. «Велика війна»: українство та благодійність / Н.І,Загребельна, І.А. Коляда. – К., 2006. – 193 с.

[45] Берест І. Виселенці та біженці з Галичини і Волині в роки Першої світової війни // Держава та армія: Вісник національного університету «Львівська політехніка». – Львів, 2006. – № 571. – С. 201-207.

Джерело — Центр буковинознавства.