Чому євреї настільки «помітні»? Вісім і одна причина «єврейської унікальности»

Автор – Михайло Гаухман.

Чому євреї настільки «помітні» у світовій історії? Помітні за різних епох і відомі на різних континентах. І ця «помітність» контрастує як з відносною нечисленністю євреїв, так і з тим, що цей народ ніяк не є найпродуктивнішим за своїм внеском у світову цивілізацію. Тай належність до «унікальної» спільноти надто часто стає джерелом страждань для представників спільноти. Будучи істориком, наголошу на культурних та історичних причинах «єврейської унікальности» зі своїми аргументами, запереченнями та зауваженнями [1].

1. Причина релігійна. Євреї мають свою особливу релігію. І юдаїзм століттями формував євреїв. Тут зв’язок взаємний – з неможливістю визначити, що є історично першим, а що – похідним: євреї чи юдаїзм? Власне, тому євреїв і прозвали «Народом Книги», тобто нерозривно пов’язаним із Торою – релігійним ученням юдаїзму.

АЛЕ: Інші народи теж мають етнічні релігії, принаймні, конфесії у релігіях, як-от вірмени. Або конфесії формують етнічні спільноти, наприклад, джайнів і сикхів. Усі ці спільноти теж помітні, але не так, як євреї. Чому ж так?

2. Причина міжрелігійна. Юдаїзм, залишаючись етнічною релігією, став корінням для світових релігій. Християнство виросло з одного поміж кількох напрямків (конфесій?) юдаїзму античних часів. Іслам формувався на підґрунті юдейського віровчення. Звідси єврейська спадщина стала «своєю» для інших народів Европи та Азії. А «живе» сусідство цих народів із євреями слугувало своєрідним підтвердженням Священного Писання в очах християн і мусульман.

«Еволюційне древо релігій» від Сімона Девіса

АЛЕ: Євреї історично відрізнялися не тільки релігійно, а й «професійно». Сусідство євреїв з іншими народами не було сусідством людей одного статусу майже ні в чому.

3. Причина меркуріянська. Євреї були меншиною «прибульців» серед багатьох народів, що зробило їх помітними серед народів-сусідів. «Прибульці» не можуть займатися сільським господарством, а тому мають існувати за рахунок економічних відносин із «більшістю», що потребує асиметрії за господарською спеціялізацією. Звідси «прибульці» мають займатися спеціялізованими ремеслами і торгівлею. Тим паче, торгівлі сприяє наявна мережа цих «прибульців» усередині певної країни та сусідніх країнах.

Інша обставина: християнство та іслам забороняють лихварство, а юдаїзм – забороняє його тільки для євреїв. А куди ж без лихварства? Це необхідне й ненависне заняття стало суто єврейським. Підсумовуючи, основними заняттями євреїв Східної Европи було кустарне ремесло і дрібна торгівля, що цілком відповідало потребам «селянських» народів-сусідів.

Тарас Шевченко «Циганка-ворожка» (1841).

Місце зберігання: Національний музей Тараса Шевченка

АЛЕ: Начитані люди перелічать силу-силенну таких осібних етнічних (етноконфесійних) груп, які є «прибульцями» серед землеробів. До них належать: роми в Европі, греки та вірмени у Середземномор’ї та Причорномор’ї, араби у Латинській Америці, парси в Індії, індійці у Східній Африці, китайці в Південно-Східній Азії, інадани у Північній Африці шейхмохамаді в Афганістані, канджари у Пакістані – всіх їх дослідник Юрій Сьозкін, разом із євреям, назвав «меркуріянцями» на честь бога-шахрая – крилатого покровителя торгівлі, на противагу «вкоріненим» народам – «аполонійцям» [2]. Тож бути «меркуріянцями» – недостатньо для відомости.

4. Причина европейська. Євреї відрізнялися від інших «меркуріянців» тим, що вони опинилися «помітними» поміж «помітних» – сусідами европейських народів, які з XIX століття стали лідерами світового розвитку. Якщо спрощувати: хто більш «помітний» – євреї серед німців або китайці серед тайців? А «помітними» серед «помітних» євреї стали внаслідок емансипацію, про яку йтиметься нижче.

Китайський храм у Бангкоку

ОДНАК: Для пояснення «помітности» євреїв недостатньо аргументів релігії та «історичних» професій. Особливо, якщо йдеться про масові уявлення народів-сусідів.

5. Причина ксенофобська. «Меркуріянці» викликають до себе ненависть «аполонійців», хоча вони не могли обійтися без «прибульців» у своєму господарському житті. Ксенофобія і погроми – супутник життя «меркуріянців», яким приписують створення чи не всіх можливих загроз проти «аполонійців». Стосовно ж євреїв наявні два типи ксенофобії – традиційна релігійна юдофобія і модерний політичний антисемітизм, який не відкидає «досягнень» своєї попередниці – юдофобії. Тож євреї і тут виявилися «унікальними», оскільки маємо до діла з окремими термінами на позначення ненависти та насильства проти євреїв.

Промовисте візуальне свідчення середньовічної юдофобії:

барельєф «Юденсау» (або «Єврейська свиня») на фасаді церкви Святої Марії у Віттенберзі (близько 1300 року)

ОДНАК: Питання полягає в тому, чи веде масова ненависть до масових злочинів і, що надзвичайно важливо, як злочини минулого впливають на сучасну реальність?

6. Причина геноцидна. Євреї стали жертвами величезно масштабного за намірами та діями геноциду – Голокосту. Загалом етнічне насильство залишається чи не звичайним явищем модерного світу, а геноцид – його концентрацією. Пропоную метафоричне пояснення, що Голокост – це на сьогодні горизонт розуміння всього здійсненого етнічного насильства, оскільки саме Голокост реально загрожував існуванню цілого народу і покликав до життя саме поняття «геноцид». Інші випадки етнічного та геноцидного насильства «присутні» в межах цього горизонту осмислення геноцидів. Адже рефлексії над Голокостом стають підґрунтям для розуміння інших геноцидів.

Парадигмальний символ «Голокосту від куль» в Україні:

Бабин Яр на німецькій світлині після масових розстрілів євреїв 29-30 вересня 1941 року

ОДНАК: Якщо юдобофія була зворотнім боком проживання євреїв серед християнських народів, то антисемітизмі і Голокост стали зворотнім боком пізнішої ситуації – кризових станів европейських суспільств за умов «помітности» євреїв через їхню емансипацію.

7. Причина емансипаційна. Актуальна «помітність» євреїв у модерному суспільстві зумовлена тим, що євреї протягом кількох поколінь зазнали емансипації. У ХІХ–ХХ столітті євреї із відокремленої спільноти, пов’язаної із народами-сусідами передусім господарськими зв’язками, стали учасниками державних (і недержавних) націй світу. Високі стартові позиції цих містян-«меркуріянців» призвели до того, що европейці й американці єврейського походження здійснили значний внесок у політику, економіку та культуру цих націй, аж ці країни неможливо уявити собі без єврейської участи. Однак у кризові часи посилювалося розуміння євреїв яко «чужинців» – чим більш «розчинених», тим більш «небезпечних». Так, пошуки «винуватців» та «зрадників» спричинялися до антисемітської політики в різних формах і різних країнах.

Хрестоматійний «німець Мойсеєвого закону»:

хімік Фріц Габер (1868–1934), отець хімічної зброї, використаної під час Першої світової війни, відкривач хімічного синтезу аміаку, за що у 1918 році отримав Нобелевську премію; переконаний німецький патріот, якому 1933 року довелося виїхати з Німеччини

АЛЕ: Єврейська емансипація не змогла вирішити проблему існування євреїв у сучасному світі. Попри її успішність із соціологічного погляду, євреям не вдавалося цілком долучатися до творення сучасних суспільств на справедливих засадах, оскільки вони часто зазнавала дискримінації, тобто в них відбирали право на участь у нації.

8. Причина сіоністська. Відповіддю на поразки емансипації став сіонізм. Через «нормальність» сіонізму, як типового етнічного націоналізму, та внаслідок Голокосту, який поставив на межу існування єврейський народ, постала Держава Ізраїль. Так відбувся унікальний випадок «повернення» народу-вигнанця на «історичну батьківщину». Зрозуміло, що «історична батьківщина» – це сучасний ідеологічний конструкт, а «повернутися» на порожнє місце неможливо. «Народ без землі» (як називали євреїв) не може прийти на «землю без народу», як сіоністи називали Палестину, оскільки цю землю століттями замешкували араби [3]. Тож історія Держави Ізраїль – історія війни за землю, а разом із тим – історія надзвичайно успішної країни, яка стала прикладом для всього світу, яка завжди може стати прихистком для євреїв у періоди суспільних криз і зростання антисемітизму, й тому є ґарантом неповторення Голокосту.

Засновник сіоністського руху – Теодор Герцль (1860–1904)

АЛЕ: Для одного явища, в його історичній динаміці, я визначив вісім причин. Логічно, що в одного явища не може бути багато причин, навіть взаємопов’язаних, а тому потрібно шукати якусь базову причину, стосовно якої решта причин мають похідний характер.

ПІДСУМОК: Як на мене, такою базовою – філософсько-антропологічною – причиною є «позиція обраности». Мені йдеться не про «ідею», тобто внутрішнє переконання самих євреїв чи зовнішнє переконання їхніх сусідів, а про позицію в культурно-історичному просторі. Якщо якась відносно гомогенна спільнота маніфестує свою «унікальність», то історична доля цієї спільноти теж буде особливою. Цю «унікальність» витворили у VI столітті до нашої ери представники коліна (мовою сучасної етнології – племені) Левія у Вавилонському вигнанні мешканців південного Юдейського царства.

NB: Нагадаю: раніше – у VIII столітті до нашої ери – в ассирійське вигнання потрапили мешканці північного Ізраїльського царства. Вони безслідно розчинились у населенні Новоассирійського царства, залишивши нащадкам хіба фантазувати про загадкову долю десяти колін Ізраїлевих.

Потрапивши до Вавилонського полону, священики з Юдеї здійснили релігійну революцію, перейшовши від генотеїстичного ягвізму до монотеїстичного юдаїзму. В космополітичній Вавилонії левіти переосмислили єврейського бога яко вселенського Бога, який став Богом і для оточуючих народів, але служать Йому саме євреї, яких обрав Він і які обрали Його. Ця первинна винятковість-як-ідея зробила євреїв антропологічно «винятковими» – принципово відмінними з погляду культури, а відтак – історії, яка і є простором культури.

«Позиція обраности», по-перше, ніяк не означає, що «обранці» – найкращі на світі, а по-друге – діє поза бажаннями чи небажаннями своїх носіїв, стаючи джерелом перемог і трагедій, джерелом ідентичности та її криз – й уможливила дійсність визначених мною восьми культурно-історичних причин. А скільки часу може діяти вибір стародавніх левітів – я не спроможний передбачити.

 Використані ілюстрації запозичені з відкритих інтернет-джерел

_______________________________________________________________

* Появі цього етюду завдячую Кирилові Степаняну, який очолює ініціятиву зі створення популяризаторських лексиконів із гуманітарних наук на сайті «Per Aspera». Він запропонував мені приєднатися до «енциклопедичної» ініціятиви. Вирішуючи завдання, як написати небанальну енциклопедичну статтю з історії євреїв, я дійшов цих міркувань. Сподіваюся, мої майбутні енциклопедичні статті будуть порівняно небанальними, – перепрошую за каламбур, – хоч і більш банальними, ніж запропонована.

1. На представлені міркування мене надихнуло доброзичливе глузування ізраїльського історика і публічного інтелектуала Юваля Ноаха Гарарі з масового переконання багатьох євреїв, особливо – ізраїльських, у винятковости єврейського значення для світової цивілізації, див.: Юваль Ноах Харари. 21 урок для XXI века / Пер. с англ. Ю. Гольдберга. – Москва: Синбад, 2019. – С. 227–232.

2. Див.: Юрий Слёзкин. Эра Меркурия. Евреи в современном мире / Пер. с англ. С. Ильина. – Москва: Издательство АСТ; CORPUS, 2019. – С. 19–61.

3. Див.: Шломо Занд. Кто и как изобрёл Страну Израиля / Пер. с иврита А. Этермана. – Москва: Эксмо, 2012. – С. 290–401.

Джерело – “Україна модерна”.