За чотири роки з’явилося понад 30 книг про Чернівці

Свіжі видання про Чернівці та чернівчан є гарним подарунком для гостей міста, або вихідців з нашого краю, які зараз мешкають у різних куточках світу. Також вони якнайкраще доповнять домашні бібліотеки книголюбів та збирачів міської історії і легенд.

За словами начальниці відділу інформації та зв’язків з громадськістю Чернівецької міської ради Ірини Вишневської, міську програму підтримки книговидання імені бургомістра Антона Кохановського почали впроваджувати 2016 року. Відтак побачили світ 33 видання і ще три – в роботі.

– Кожну з книг розглядала експертна рада, – додає І. Вишневська. – До прикладу, якщо кошторис видання 100 тисяч, то експертна рада вирішувала, який відсоток надати – 40, 50 чи 60. Також думали, кого фінансувати – кого не фінансувати. Це співфінансування: частину коштів надала міська рада, а решту автори знаходили самі. Перший рік було закладено 250 тисяч гривень, а наступні три – по 400 тисяч. Щодо 2020 року, то вже написали нову програму, розраховану ще на чотири роки. Заклали по 600 тисяч на кожен рік. Сподіваємося, сесія її затвердить і вона працюватиме.

Очільник міста, мер Чернівців Олексій Каспрук, зауважив, що не було б цих чудових книжок, якби не спільні зусилля депутатського корпусу, виконавчої влади, авторів, видавців, спонсорів і меценатів, які дофінансовували ці видання.

– І спільними зусиллями ми маємо дуже чудовий доробок за цих кілька років, – розповідає О. Каспрук. – Є що показати, а не тільки самому почитати. Ми точно знаємо, що дарувати чернівчанам, коли їх відзначаємо подяками чи грамотами. Вони отримують чудові книжки про Чернівці. Можна почитати, як чернівчани попередніх поколінь ходили, напевно, по іншому місту, але тими самими вулицями, відвідували ті самі об’єкти, які ми відвідуємо сьогодні. Ми можемо дізнатися, про що вони думали, мріяли, порівняти із сьогоденням…


«Хотіли подати читачеві справжню історію нашого міста»

За 4 роки з’явилося понад 30 книг про Чернівці

Марія Никирса, архівістка, краєзнавиця, перекладачка, науковця, авторка науково-популярного видання «Наші Чернівці»

Я взагалі-то архівістка за професією, а за покликанням – викладач німецької мови. Звичайно, таки треба було нам фінансування для книги. У цьому виданні Настя (співавторка видання «Наші Чернівці» Анастасія Сєрікова, – авт.) додала якоїсь ліричності і, в принципі, це було побажання видавця, щоб вона була більш така, романтична, щоб дуже добре діяла на читача, щоб привертала велику увагу до нашого міста. Назва «Наші Чернівці», як на мене, підходить нам всім – авторам, видавцям, жителям міста. І навіть, коли презентуємо наше місто тим людям, які сюди приїжджають. Вважаю, що ця книжка буде всім цікавою, тому що тут чіткі вивірені факти. Річ у тім, що подібні видання, але чимало з них містять дуже багато легенд, дуже багато «фактів», які видають за правду, а насправді історичного підґрунтя під собою вони не мають. А ми ж хотіли подати читачеві справжню історію нашого міста. У книзі – все родзинка. Там подали витяги з тодішніх документів, які дуже гарно подано: виділено окремою фарбою і доповнено цитатами.

Ці всі книжки, видані за Програмою, цікаві для міста. Однак мені близьке те, що мені близьке. Імпонує «Університет – диво Чернівців», я над цим виданням також працювала. Мені близький альбом Сергія Осачука, тому що там є прекрасні давні фотографії, які показують наше місто XVIII-XIX століття. Там є такі фотографії, які навіть для істориків важливі.


«Вирішила для родини зробити підбірку, яка випадково стало книжкою»

За 4 роки з’явилося понад 30 книг про Чернівці

Наталія Гриценко, авторка книги «Місто пахло корицею й кремом Nivea. Чернівецький вінтажний альбом»

Народилася книжка випадково. Вона – про мою родину. Розпочалося усе з того, що звернула увагу на давні родинні фотографії, яких було чимало. І моя мама, яка, на жаль, недавно померла, ще встигла кожну світлину підписати, у неї була чудова пам’ять. Також я багато знала від бабусі та дідуся. Тож вирішила для родини зробити підбірку, яка випадково стало книжкою. Дочка моя каже, що про Чернівці багато читала, але з мого видання дізналася чимало нового.

Першу книжку писала місяць, а другу («Ательє на старій вулиці міста, що пахло корицею і кремом Nivea. Чернівецький вінтажний альбом», – авт.) – ще менше. Усе йшло легко і швидко, бо із задоволенням працювала, усе було знайоме, мені подобалася ця робота. Тим паче, що за фахом – історик.

До речі, моя третя книжка – уже в роботі.


«Книжку читають і будуть читати»

За 4 роки з’явилося понад 30 книг про Чернівці

Юрій Чорней, журналіст, упорядник книжки Петера Деманта (псевдонім Вернон Кресс) «Перше життя»

Книжки створюють для людей і попри те, що з розвитком цифрових технологій паперові видання нібито мали б давно відмерти, насправді не факт, що це трапиться. Адже ми бачимо ситуацію на книжкових ярмарках, як там багато відвідувачів. Ми бачимо, що це є в Європі, це є у нас в Україні. Книжку читають і будуть читати. Принаймні наше покоління – точно. Ну і, відповідно, для цього їх і видають. Плюс книжка несе свою енергетику. Коли береш її до рук, відчуваєш вагу, можеш її понюхати. Жоден інтернет не може тобі дати оцих додаткових відчуттів, які дає реальна книжка. Окрім інтелектуальної інформації, ми отримуємо естетичне задоволення – милуємося книжкою як витвором мистецтва. Звісно, що  художній альбом можна переглядати на екрані комп’ютера, але коли ти дивишся цей альбом гортаючи, тримаючи його у руках, то це зовсім інший рівень сприйняття.

Можливо, одна з причин відмовлятися від книги – не нашкодити довкіллю. Але я знаю, що деякі українські видавництва теж про це дбають. Наприклад, вони пишуть, що використовують для друку папір із вторинної переробки. Це все вже давно обговорюють і якимось чином намагаються знайти вихід із цієї ситуації. У будь-якому разі, найбільшої шкоди зеленим насадженням на планеті точно завдає не друкування книжок, а безконтрольна вирубка лісів. Я погоджуюся з тим, що з книжками важче переїжджати з місця на місце. Взагалі, великі бібліотеки потребують великих приміщень. Очевидно, що не кожен може дозволити собі в квартирі мати велику кількість книг, тим більше якщо немає цієї квартири. Але насправді ми не повинні відмовлятися від якихось прекрасних речей тільки тому, що наразі не можемо їх у себе тримати. Треба, навпаки, ставити питання інакше – ми повинні мати гарні квартири, гарні будинки, де буде місце і для книжок.


Залишив нащадкам фотонариси з історії боксу

За 4 роки з’явилося понад 30 книг про Чернівці

Василь Палагнюк, автор видання «Фотонариси з історії боксу в Чернівцях і на Буковині»

Мені 78 років. Два роки я працював над створенням альбому, а п’ять років шукав гроші. І так вийшло, що через сім років його випустив. Ця книга буде цікавою, у першу чергу, для боксерів Чернівців. Бокс уперше з’явився у Чернівцях 1931 року, це був румунський період. І в районі Головпоштамту був відповідний спортивний зал. А потім уже бокс найбільше розвивався після 1945 року, тобто після війни, коли у Чернівцях було багато військових.

Також зафіксовано мій особистий період – з 1960 по 1970 рік, бо я 10 років поспіль займався боксом. Посів третє місце в Україні серед дорослих.

На видання половину грошей мені виділила міськрада, а решту – дали спонсори, збирав з хлопців, і 7,5 тисячі дав свої і вони мені вже повернулися, але більше не хочу заробляти, мені достатньо того, що залишив для нащадків таку книжку. Чому для мене це важливо? Тому що бокс дав мені дуже багато. Я став активним, сміливішим, аніж сільська дитина (родом із Кіцманя). Ось наведу один приклад. Виходжу на ринг і заздалегідь знаю, що опонент сильніший за мене. Але я мушу вийти, пересилюючи себе, тому що мені соромно буде спасувати перед труднощами та й від тренера буде непереливки. І оце виробило характер і створило мене, як людину.

Ольга ШУПЕНЯ

Джерело: POGLIAD.UA